Мене завжди дивувала та дивує спроба виправдати факап, кумівство чи корупцію тим, що мовляв і раніше таке було. Прокрався чиновник і одразу звучать голоси – а що, раніше таке не відбувалося?
Відбувалося. Але якщо в голові немає розуміння того, що так не повинно бути, то це голова хвора чи просто без мізків. Чи призначили лояльного, а не розумного та компетентного, і одразу звучать голоси на його захист, мовляв, а що раніше краще було?
Краще буде, якщо почнуть призначати на посади тих, хто розуміється на питанні і може якісно виконувати роботу, а не сексологів та кінологів зі своїх знайомих.
До речі, ще одна спроба виправдати корупцію – це сказати, що вона є скрізь. Звичайно ж, корупція є скрізь, але в усіх цивілізованих державах з нею борються, а не толерантно до неї ставляться.
Не кажуть, що борються, а карають та не покривають корупціонерів. Якщо ж із корупцією не боротися, то державні інституції перестають працювати, а держава гине. Коли прокурор, поліцейський чи СБУшник покриває злочинця за частку або через кумівство, а не карає його, то в результаті держава деградує і перестає виконувати свої функції. При цьому, запит на справедливість залишається, але не задовольняється державою.
У ситуації з Україною це призводить до Майдану та наслідків, які не завжди позитивно впливають на державні інституції. А в гіршому варіанті вігіланти або лінчувачі забирають у держави монополію на насильство.
Після перемоги доведеться докласти чимало зусиль для відродження та відбудови України. Але доведеться відбудовувати не лише будинки, дороги та інфраструктуру, а ще й довіру до влади.
Нам необхідно відродити довіру та повагу до інституцій. Також необхідно буде повернути довіру до правоохоронних органів. Цього можна досягти виключно справами, а не гучними заявами чи словами, що корупція переможена. І необхідно буде створювати інститут репутації у суспільстві. З нуля.
Потрібно буде будувати правову державу в якій верховенство прав і свобод було б не порожнім звуком. Доведеться відбудувати, перезавантажити чи створити держінституції, яким би довіряли громадяни. А без цього ми не зможемо відродити Україну.
Настав час зрозуміти, що в повоєнній Україні з жахливо зруйнованою інфраструктурою, з зруйнованою економікою та з сумнівними перспективами житимуть лише за умови, що ситуація зміниться. А в Україні, яка пронизана і просякнута кумівством та корупцією, з фриками та корабельними соснами у владі, з дурними та продажними політиками, чиновниками та медіа, із суспільством просоченим безвірством та з нереалізованим запитом на справедливість захочуть жити лише дурні та корупціонери. Вони згодні жити, як раніше, але вони не зможуть відродити Україну.
І грошей на відновлення їм не дадуть. Та й жити у такій Україні мало хто захоче. Тргда поїдуть молоді, розумні, талановиті та креативні. І це буде катастрофа, адже жахливо не програвши Росії програти корупціонерам війну за майбутнє України. А система чинитиме опір. Отже, все найскладніше у нас попереду, після війни. Але, крім нас самих, це ніхто не зробить.
