Під час війни пропаганда зазвичай робить усе, щоб максимально розлюднити противника. Якщо реальних приводів не вистачає – їх вигадують (як у випадку з розіп’ятим хлопчиком). Головне – до крайності демонізувати ворога. Переконати, що він за межею людського.
І ось – парадокс. Зауважив, що багато хто в нас зараз опинився в протилежній ситуації. Ми навпаки намагаємося вишукувати у поведінці росіян людське. Весь час вигукуємо “ну не можуть вони…”, і щоразу виходить, що можуть…
Ну не може бути, щоб вони раділи віроломному нападу на сусідній народ, який самі називали “братським”? Може. Чи не може бути, щоб мільйони росіян виправдовували безглузде знищення Маріуполя? Може. Не може ж бути, щоб вони відзначали загибель тисяч своїх військових веселими піснями та танцями? Може! Вони реально на підтримку війни концерти по всій Росії йдуть. Тобто буквально щодня згоряють військові колони, сотні людей пішли на дно Чорного моря разом з крейсером “Москва”, а в країні немає навіть натяку на жаль. Ідуть похоронки, йдуть труни і тут же “Уматурман” з Газмановим радісно танцюють навприсядки. “Ура, кривище!”
Відео дня
Play Video
Сюрреалізм, апогей п*здеца.
Російське суспільство живе всупереч загальнолюдським законам. Скажімо, є відоме правило – чим старіше суспільство, тим менше у ньому агресії. У нескінченних війнах загрузли перенаселені, злиденні держави, де висока народжуваність і значний “молодіжний навіс” – тобто. переважання молодого населення, якому нікуди себе подіти. А в країнах з низькою народжуваністю, де середній вік громадян близько 40, навпаки, зазвичай не буває воєн та революцій. Рівень агресії у таких суспільствах падає, ціна людського життя зростає.
