Подаємо мовою оригіналу:
Маргаріта Сімоньян мріє про часи, коли зможе в Києві затягнути «Ніч яка місячна». «Украінская песня, которую знаєт каждий рускій, пєсню із вєлікого совєтского фільма» – пише Маргаріта.
Маргаріта не знає, що це не «пєсня із вєлікого совєтского фільма», а пісня, слова і музику до якої написали Михайло Старицький і Микола Лисенко тоді, коли ніякого Совєтского союзу і в помінє нє било.
Маргаріта не знає, що мелодія потім трохи змінилася, а одного з авторів нової музики до пісні, кобзаря, у 30-их минулого століття Совєтський союз заарештував. Що з ним сталося потім – невідомо. Але ми ж нині знаємо, що «невідомо» означає або табори, або розстріл.
Маргаріта не знає, що в Михайла Старицького і Миколи Лисенка була внучка – Вероніка. І її за постановою НКВС ростріляли в Лук‘янівській тюрмі у вересні 1938 року. Їй було 38 років. Батькам про розстріл не сказали. Тож вони ще кілька років шукали єдину доньку серед живих, але засуджених в таборах Сибіру.
Не знає Маргаріта, що кількома роками пізніше в помешканні доньок Михайла Старицького совєтська власть провела обшуки, після яких їх відправили на каторгу. Одна померла по дорозі на каторгу, інша – на каторзі в Казахстані.
Хочеться сказати Маргаріті: хай тобі «пєсня із вєлікого совєтского фільма», яка насправді є піснею нашого великого Михайла Старицького, рід котрого совєтська власть знищила, стане поперек горла.
Більше про онуку Михайла Старицького можна прочитати ось тут
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=529711489167899&id=100063871579241
Виявляється, на її честь називали один із київських смаколиків, про який через нав’язаний совєтський общєпіт ми теж мало знаємо.
Дякую Авторська Кухня Українська , що розповідаючи про забуту, втрачену, замовчувану українську кухню, розповідаєте ще й про українську історію.
