Одеса. Дитячий майданчик.
Розповідаю сину про особливості вуличних тренажерів та способи їх адаптованого використання в нашому випадку.
Підходить дівчинка – 5 років.
– Здрасті.
– Привіт.
– А можна я с вамі поіграю?
– Ти ще питаєш? Звичайно можна – навіть треба. Назаре, ти ж не проти, щоб дівчинка до нас приєдналася?
Назар посміхається, виказуючи тим самим свою згоду.- Ой, а ви по-украінскі говорітє?
– Так, звичайно.
– Я тоже хочу говоріть по-украінскі.
– Ну то давай.
– Нє, я нє умєю.
– А ти спробуй.
– “Будь ласка” знаю, “дякую” і єщьо всякіє слова.
– Ну так чудово.
– Вот бабушка моя умєєт.
– А мама і тато вміють?
– Оні умєют хуже.
– Ну нічого, ти швидко навчишся. До того ж, українська необхідна в школі.
– Ну я всьо понімаю, что ви говорітє.
– Молодець.
– Да…
Йдемо гратися.
